"ФоРсМаЖоР"но!

Вечір української музики в «Гранд-Максі»

Не встигла у Запоріжжі відкритися філія Мистецького Об'єднання «Остання Барикада» - як тут же визріла перша її акція. У запорізькому клубі «Гранд-Макс», що на Південному мікрорайоні, 5 червня відбувся «Вечір української музики». Взагалі, виходячи з українських реалій сьогодення, особливо коли це стосується південних та східних регіонів України, важко визначити, яка група є українською, а яка – ні. Традиційно вважається, що українською групою є та, яка виконує репертуар українською мовою. Такий підхід здається не зовсім вірним, бо дуже великий процент в південно-східних областях має російськомовне населення, навіть серед корінних українців.

Виступали п'ять гуртів – «Лайт», «MicroLife», «КрапкА», «Oranjeez» та «Відчуття Тиші». На першу групу попасти не вдалося за не зовсім поважною причиною – потягував пивко та горілочку за будівлею клубу із знайомими музиками. Заходив у зал вже тоді, коли вони закінчували свою останню пісню. Не хочу сказати нічого поганого, але музло здалося дуже нудним. Звичайні штампи звичайної української рок-групи на зразок «Океану Ельзи» чи то «Другої Ріки».

Наступний гурт - «MicroLife», зовсім ще молодий. Дебют їх відбувся в цьому ж самому клубі «Гранд-Макс» на відкритті наприкінці квітня. Контрастом довготелесому вокалісту за другим мікрофоном стояла худорлява тендітна дівчинка. Чи то звукар її уперто не помічав, чи то з голосом у неї дійсно було не фонтаново, але бек-вокалу майже не було чутно. Як сказав потім хтось з організаторів – не було на місці їхнього постійного звукооператора, тому довелося задовольнитись першим-ліпшим майстром покрутити ручки та тумблера на пульті. За стилістикою – знову ж таки відчувається подих «монстрів» українського року, але з дуже явними вкрапленнями якихось психоделічних мотивів. В цілому – дуже свіжо, гурт має перспективи. Сюрпризом для усіх глядачів стала поява на сцені у фінальній композиції двох музикантів з «Гомельдреффу» - Ігоря та Жені, за допомогою яких був зроблен кавер на українську народну пісню «Ніч яка зоряна». Кавер вийшов в ускореному темпі, майже панк-рок. Народ розігрівся для подальшого драйву.

Гурт «Крапка». Не зважаючи на те, що склад інструментів (акустична гітара, сопілка, маракаси) припускає більш м'яке та тихе звучання, але після виступу двух електричних колективів вони зуміли таки дати кіптю. Єдине, дещо відштовхує перенасиченість усілякими хіп-хоп вставками, особливо реперський речитатів Тараса Білки. Особисто я не зміг розібрати абсолютно нічого з того, що він «понависпівував».

«Oranjeez». Спочатку лідер гурту, за сумісництвом голова запорізької філії «Останньої Барикади», спробував зробити палку промову з приводу розвитку української культури, але музику робити в нього виходить краще. Тому мої вуха стали відпочивати, коли скінчилась ця злива нічого не значущих пафосно-гучних слів, і музиканти стали до своїх інструментів. На жаль гітарист, який нещодавно з'явився у складі гурту, досі ще не виступає з ними, але саунд гурту, завдяки віртуозному басисту, все одно достатньо щільний. Непоквапливі, витіюваті басові мелодії притягують увагу, примушують затамувати подих і … слухати… Дещо незвичне для запорізьких рок-сейшняків. А звук саксофону в одной із пісень просто пронікає до нутрощів, майже до самих кішок, витягує їх на біле світло та кладе назад… Оба Тараса з «Крапки» сиділи просто на полу і з розявленими ртами та широко відкритими очима сприймали це дійство.